Один у полі фермер
Поняття фермерства вдало візуалізують американські фільми: сорочка в клітинку, важкі ковбойські чоботи, джинси, капелюх, довкола акуратно пофарбований паркан, а за ним чиста, доглянута ферма і гарбузи вздовж грядок. У фермерських провінціях чи містечках такі господарі – справжні легенди. Ними пишаються, їх запрошують на всілякі турніри. Звичайно, це постановки з кінофільмів і насправді все зовсім не так. Не так в Україні. У нас фермер – це людина, яка займається важкою невтомною працею від першої зірки і до останньої, він не має часу їздити по фестивалях, бо в його бізнесі часто задіяна вся сімʼя, до того ж це чи не єдиний його прибуток. Він може розраховувати тільки на себе, і провальний сезон – це лише його клопоти. Ним не пишаються, і він не носить ковбойських чобіт…
Ще 10-15 років тому вздовж траси Львів–Київ поля були засаджені буряками, картоплею. Селяни і дрібні фермери отримували ділянки і вирощували на них городину для себе і для жителів міста. А на полях паслися величезні стада корів, серед яких дріботіли вівці. А потім усі ці поля зажовтіли ріпаком. Згодом зник і він, і тепер більшість ланів стоїть пусткою. Немає і корів із вівцями, адже нині в селі невигідно тримати корову, та й село стало вимирати. Легше жити в місті або виїхати за кордон.
Фермерство стало активно розвиватися на початку 90-х років минулого століття. У 1990 році було зареєстровано лише 82 таких господарства, які у своєму користуванні мали 2 тис. га сільськогосподарських угідь, за останні п'ять років їх чисельність зросла до 34,8 тисяч, а площа угідь у їхньому використанні збільшилися до 786,4 тис. га. За підсумками 2014 року, кількість зареєстрованих фермерських господарств в Україні становила 32,1 тис., що на п'яту частину менше, ніж роком раніше. У користуванні фермерів перебувало 4,7 млн га сільськогосподарських земель, що більше порівняно з попереднім роком на 6 % (або майже 13% від загальної площі угідь).

На фермерство покладають великі надії, але, незважаючи на позитивні результати, частка продукції таких господарств – це лише 8% від загального обсягу. Чому так? Та тому, що в нас великі проблеми із фінансуванням та кредитуванням цього виду діяльності, проблеми в технічному забезпеченні, у можливостях розвиватися за сучасними методами та технологіями, крім того, відсутня база реалізації всієї продукції.

І якщо Україна досі має статус «житниці Європи», то ось із молочними продуктами в нас назрівають великі проблеми.
Не молочна країна
Не молочна країна
Українці вживають молочних продуктів чи не найбільше серед європейців. Сир, молоко, масло і сметана – це майже щоденний раціон наших співвітчизників. Одні купують ці продукти на ринку, інші – в магазинах. Молоко й молочні продукти, представлені на полицях, розраховані на людей із різною купівельною спроможністю. Серед усіх цих яскравих упаковок лише одиниці є імпортними, решта – вітчизняні. Але економісти попереджають, що за 10 років Україна перестане бути експортером молока, а увійде в перелік найбільших імпортерів цієї продукції.

Іван Стефанишин
Експерт у галузі АПК
Страшно, але факт очевидний. Зараз аграрії та економісти намагаються вирішити цю проблему, але, на жаль, без втручання держави – це битва з вітряками. Бо найбільша проблема полягає в тому, що найменшу ціну за молоко отримує саме виробник, тобто фермер. Йому просто невигідно надалі займатися цією справою.
Хоча, звичайно, зараз у профільному міністерстві заворушилися і намагаються зберегти молочну галузь України, зокрема пропонують різноманітні програми й форми кредитування, наприклад, українсько-канадська програма зі збільшення поголів'я корів. Але ці кредити і програми – це лише крапля в морі.
Одним із наріжних каменів цієї галузі є ЗЕМЛЯ – власна земля фермера. Наприклад, в Австрії наявність у фермера власної землі – це фактор, який визначає чисельність голів у кошарі. Там навіть існують спеціальні розрахунки: 1га на 10 овець. Тобто якщо у господаря 50 гектарів, значить у кошарі 500 овець і не більше. Цей європейський досвід доводить, що у власності фермерів має бути 75% землі. Бо тільки тоді ризики мінімізуються. А в Україні фермер узагалі не може придбати землю для ведення господарства, лише орендувати її.

Земельні питання
Постає логічне питання: чому не можна купити чи продати землю? Та тому, що у нас діє мораторій на продаж землі. Його у 2001 ухвалила Верховна Рада і таким чином позбавила українців можливості розпоряджатися своїм багатством. Землю можна лише здавати в оренду за копійки, які, як свідчить практика, недобросовісні бізнесмени інколи просто відмовляються платити.

Питання про зняття мораторію розділило країну на дві частини: тих, хто підтримує продаж, і тих, хто проти. Найбільш поширеним страхом є те, що іноземці начебто скуплять усі наші землі за низькою ціною і назавжди позбавлять українців можливості займатися фермерством. Адже закордонна роботизована техніка не потребує людської праці, тож ми залишимося з носом. Та прихильники продажу землі відповідають: усе це не так. Жодна фінансова група не здатна акумулювати земельний фонд у таких масштабах, щоб створити хоча б якусь загрозу національному суверенітету. У будь-якому випадку всі, хто здатен придбати землю, керуються українськими законами.
Земельний банк ста найбільших агровиробників України в сукупності володіє 6,5 млн га землі. Це лише пʼята частина орних площ країни.

Навіть якщо початкова ціна продажу буде встановлена на рівні нормативної грошової оцінки землі, вартість її не перевищить 7 млрд дол. Такого обсягу вільної ліквідності ні в українських, ні в закордонних компаній нема. А це лише 20% доступного земельного фонду країни.
Зараз в Україні фермерство працює в кількох напрямках . Це агрохолдинги, які орендують великі площі землі і претендують на їх купівлю або навіть частково мають землю у власності; дрібні фермери, які орендують землю; селяни, які мають невеликі наділи і на яких вирощують городину на продаж. Є ще інша форма власності – кооперація, яка за останні 5 років почала активно розвиватися. Саме такі об'єднання дають змогу фермерам розширити свої можливості за допомогою об'єднання власних ділянок, зусиль чи витрат.
Як допомогти?
Основними проблемами розвитку фермерства України є відставання в запровадженні інноваційних технологій ведення сільського господарства. Адже в українських підприємців просто немає грошей для використання сучасних розробок та придбання нової техніки. Усе надто дорого коштує. Звичайно, можна було б брати таку техніку в кредит. Наприклад, у кредит під заставу, але під заставу чого? Оселі? Ніхто на такі ризики в Україні не піде. Тому потрібна цільова державна допомога для придбання техніки і розвитку інноваційних технологій.
Ще одна проблема – страхування. В Україні фермер ризикує не тільки програти на ринку, прогадавши з продукцією, але й влетіти в чималу копійку через природні чи неприродні катаклізми.
Ярослав Кардаш
Експерт у сфері АПК
Тому інколи навіть після прогнозу про хороший врожай чи велике поголівʼя фермер може залишитися ні з чим, не піднятися для чергового старту через банкрутство.
Однією з можливостей залучення фінансових ресурсів є банківське кредитування. Проте його умови в нинішній період економічної та політичної нестабільності є непривабливими для фермерів. Ставки кредитування банківських установ разом із супутніми послугами перевищують 30% річних. Для порівняння: за підсумками 2014 року рівень рентабельності виробничої діяльності фермерів становив 29,6%. Тобто залучення банківського кредитування виявиться додатковим фінансовим тягарем для таких господарств.

Тому розвиток українського фермерства і його майбутнє залежить не тільки від охочих працювати в цій галузі, але й від держави, яка зараз часто забуває про сферу, що може і повинна годувати країну. Аграрна безпека України напряму залежить від старту ефективних реформ.
Made on
Tilda